Головна | Реєстрація | Вхід | RSSНеділя, 16.12.2018, 15:02

ЗОШ І-ІІ ст. села Пірванче Горохівського району Волинської області

Меню сайту
Категорії розділу
Мої файли [1]
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог файлів

Головна » Файли » Мої файли

Інформація про село Пірванче
29.05.2014, 12:02

Село Пірванче розкинулося вздовж річки Безіменної від міста Горохова на відстані 4 кілометри, від обласного центру – 51 кілометр, до найближчої залізничної станції – 18 кілометрів, до автомагістралі Нововолинськ – Горохів – 0.4 кілометра. В селі майже всі дороги з твердим покриттям.

Одна частина села лежить на Волино-Подільській височині, а частина – на Поліській низовині, яка в давнину звалася Кутом, а зараз просто на Щирському. В 1926 році Олександр Мирський збудував водяного млина, а в 1936 році переробив його на родовище торфу товщиною 6 метрів. Тут була досить цінна джерельна, лікувальна вода. Тільки не вистачало грошей в ті роки це родовище облаштувати.

Друга частина села (східна) зветься Тернова через те, що там росло багато кущів терну. Третя частина села – Загребля, бо розміщена за ставком. Четверта – старий гостинець, де в давнину було село, яке спалили татари. П’ята частина – Крижі, назва походить від того, що в цьому місці у вигляді великого хреста сходяться землі сіл Підбереззя, Печихвіст, Миркова і Пірванча. В цьому місці найвища точка села. Шоста частина села – Верболіз, північна частина села, яка також знаходиться на низовині.

На території села є мішаний ліс, який зветься Ляховиця. Назва походить від того, що в цьому лісі переховувалося недобите польське військо після приходу Червоної армії у вересні 1939 року. Через село протікає Безіменна річечка, притока річки Липа. Є два ставки, один впорядкований, знаходиться в оренді Бойка П. Ф., який займається вирощуванням риби. Пам’яток природи немає.

Люди на території сучасного села Пірванче мешкали здавна. На околиці села в 1975 році було знайдено римський динарій імператора Максиміліана (235 – 239 рр.). Село Пірванче вперше згадується в історичних документах за 1570 рік, коли воно належало в частинах до Семена Дрозденського, а в 1577 році село належить до Івана, Кузьми, Михна і Клима Дрозденських та Кузьми Пірванецького. Дерев’яна церква в селі існувала ще перед 1577 роком. У документах село зустрічається під назвами Пірванче, Порванче, Порвань.

У 1764 році на засоби парафіян в Пірванчі було побудовано дерев’яну Покровську церкву. В 1797 році до неї було приписано 62 двори, 374 парафіян. Граф Стройнавський, як свідчить купча грамота, укладена в місті Дубно 23 січня 1794 року, придбав у Понятовського крім Горохова ще й села Скобелку, Черняхів, Рачин, Озірці, Вільхівку, а також частину сіл Пірванче й Ощва.

У ХІХ столітті село належало графу Фадію Тарнавському, який мав в селі 803 десятини землі. У 1892 році парафія Покровської церкви села Пірванче нараховувала 615 чоловік. В селі діяла церковно-парафіяльна школа. У кінці ХІХ століття село Пірванче відноситься до Підберезької волості Володимирського повіту Волинської губернії. Було тут 121 двір та 829 жителів.

В 1862 році на честь скасування кріпосного права в селі було споруджено пам’ятник на заощадження парафіян села. На цьому пам’ятнику було чотири ікони: ікона Божої Матері, Ісуса Христа, Архангела Гавриіла та Георгія Победоносця, яка в даний час зберігається в нашій Свято Покровській церкві після того, як було зруйновано пам’ятник в 60-тих роках.

В 1933 році була збудована школа, першим директором якої був Станкевич Юзеф. Після нього з1937 по 1941 рік директором школи був Садовнік Францішек Юзефович, вчителькою молодших класів була його дружина Марія. Під час німецької окупації члени ОУН і УПА розправлялися із поляками (село Загаї) і наші вчителі були стурбовані, бо така ж доля чекала їх, а в них було ще двоє дітей Анджей та Ганна. Та під час німецької окупації сільським старостою був Майструк Гнат Андрійович та його помічником Бобицький Григорій Прокопович, які попросили місцевого жителя Майструка Якова Андрійовича переховати сім’ю місцевого вчителя. 15 днів переховували сім’ю Садовніка Ф. Ю., після того, як стихли постріли на Загаях. Бобицький Г. П. вночі, ризикуючи життям, перевів польську сім’ю через болота за Горохів і звідти вже вони благополучно добралися до Польщі. Зразу після Перемоги у село прийшов лист-подяка Майструку Якову за врятоване їхнє життя. В 1975 році на запрошення сім’ї Садовніка діти та дружина Майструка Я. А. побували в гостях у м. Ценшковіце біля Тарнова. В 1976 році сім’я Садовніка Анджея гостювала в Пірванчі. По сьогодні їхні сім’ї підтримують дружні зв’язки.

В 1922 році в селі створюється Просвіта. Учасники Просвіти читають і поширюють твори І. Я. Франка, Т. Г. Шевченка, інших письменників-революціонерів-демократів, організовують постановку п’єс. Серед населення села поширюються листівки, прогресивні газети і книги та перед революційними святами вивішуються червоні прапори. Цією роботою революційно настроєної молоді керує Петрощук Семен Григорович, який одержував вказівки від членів КПЗУ Бабеляса.

В 1939 році була утворена Пірванченська сільська рада. Першим головою сільської ради був Петрощук Семен Григорович. В 1940 році було організовано колгосп. До колгоспу записалося 36 сімей селянської бідноти, серед них був один єврей Дувид. Головою колгоспу було обрано Петрощука С. Г., головою сільської ради – Дмитрука Ф. П. В колгоспі було чотири бригади. 26 червня 1941 року село було окуповане фашистами. Разом з тисячами волинян на фронти Великої Вітчизняної війни пішло 135 наших односельчан, 37 з яких загинуло.

Після приходу німців починаються переслідування сільських активістів. Були схоплені і по звірячому розстріляні в м. Горохові Петрощук С. Г., Бобицький Михайло, Нестерук Василь та інші. До наших днів збереглася могила в м. Горохові, внизу у парку недалеко від цегельного заводу. Дружина і восьмирічний син першого голови колгоспу Петрощука С. Г. були замучені націоналістами і тіла їхні зарили у гноєві, а Іглінтович Павло Миколайович разом зі своїм братом Марком, ризикуючи власним життям, вночі поїхали під підводою на те місце і побачили страшну картину.

На тій купі гною сидів собачка і дуже жалібно скавулів, не можна було прогнати. Тіла були зв'язані докупи колючим дротом. Тихенько хоронили їх, щоб ніхто не бачив, але враже око було скрізь, і на другу ніч після похорону на стінах хати Іглінтовича був напис: "вам буде те саме, що і їм". Довго не можна було замазати той надпис. І слова були б дотримані, якби не щасливий випадок. Схопили вони Іглінтовича П. М. та Іглінтовича Марка і вели розстрілювати, але по дорозі зустріли місцевого старосту Майструк Гната Андрійовича, який заступився за невинних людей і вони відпустили їх. Вже згадувалося про добрі вчинки місцевого старости Майструк Г. А., але це далеко не всі односельчани які вдячні йому за врятоване життя. Хтось доніс на нього і Майструка Г. А. розстріляли німці за допомогу місцевим жителям.

Три доби точилися бої за визволення села Пірванче і 17 липня 1944 року село було визволене.

Категорія: Мої файли | Додав: smart
Переглядів: 1177 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 3.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входу
Пошук
Друзі сайту

Copyright MyCorp © 2018
Зробити безкоштовний сайт з uCoz